ВІДКРИТТЯ ПАМ’ЯТНОЇ ЕКСПОЗИЦІЇ ВИПУСКНИКА ШКОЛИ АРТУРА АБРАМІТОВА В МУЗЕЇ БОЙОВОЇ СЛАВИ ЗОШ № 18
1 березня 2019 року у музеї Бойової слави ЗОШ І-ІІІ ст. № 18 м. Суми відбулося відкриття пам’ятної експозиції випускника школи, чотаря Сумської паланки МГО «Козацтво Запорозьке», бійця 15-го окремого мотопіхотного батальйону «Суми» Артура Абрамітова, який загинув як герой при виконанні бойового завдання в зоні антитерористичної операції на Сході України під час мінометного обстрілу на бойовому чергуванні в промисловій зоні м. Авдіївки 26 лютого 2017 року.
На таку урочисту подію були запрошені: Інна Анатоліївна та Юрій Олександрович – батьки Артура; генерал-командор Віктор Лях – отаман Сумської паланки МГО «Козацтво Запорозьке», старший викладач і козацький наставник Артура; підполковник Олександр Мордванюк – директор "Центру обслуговування учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та членів їх сімей" Сумської міської ради, командир 15-го окремого мотопіхотного батальйону «Суми»; Олександр Ладика – заступник Мордванюка; молодший лейтенант Сергій Шматенко, молодший сержант Юрій Гриценко, старший солдат Денис Тищенко, інші бойові побратими Артура; Микола Чижиченко – голова клубу «Учитель-ветеран»; директор і учні старших класів школи.
За рік, що минув з часу смерті героя та його поховання, школа зібрала багато фотографій, що відображають його навчальну, козацьку та бойову діяльність. Для відвідувачів музею Бойової слави було змонтовано гарний фільм, оформлено стендову експозицію, приурочену Артуру Абрамітову. Усе це тішить серця наставників, учителів і всіх тих, хто знав Артура – випускника 18-ї школи.
Розпочали урочисте відкриття пам’ятної експозиції Любов Ноженко – заступник директора школи з виховної роботи та активісти шкільного музею. Вони по черзі читали вірші, що сприяли пробудженню й підсиленню патріотичних почуттів. Розповідали про шкільні роки та захоплення героя, одним з яких було козацтво. У виконанні Миколи Чижиченка та Ігоря Костенка прозвучали вірші про воїнів антитерористичної операції на Сході України. Кращі солістки школи співали патріотичні пісні.
Розповіді ведучих супроводжувалися цінним фотоматеріалом, який відображався на встановленому екрані.
Артур народився 15 липня 1992 року. Охрестили немовля у Центральному Спасо-Преображенському кафедральному соборі Української Православної Церкви. При хрещенні він отримав ім’я Андрій. Навчався в школі № 18 з першого класу. Вирізнявся серед інших рухливістю, життєрадісністю, привітністю й підвищеною активністю. Любив займатися фізичною культурою і спортом. З дитинства мріяв стати гарним футболістом.
Було у майбутнього захисника України ще одне захоплення – козацтво. До лав Сумської паланки Міжнародної громадської організації «Козацтво Запорозьке» Артур вступив у 2007 році, навчаючись у 9-Г класі ЗОШ І-ІІІ ст. №18 м. Суми. Прислухався до розмов дорослих козаків, зацікавлено переймав їх досвід, вміння та навички. Згодом при школі було створено дієвий учнівський козацький підрозділ Сумської паланки Міжнародної громадської організації «Козацтво Запорозьке», який очолив Марзпет Маргарян.
Джура Артур Абрамітов дуже пишався своїм першим козацьким званням. Брав активну участь у багатьох козацьких заходах. Не пройшло й року як заповзятого джуру знали чи не всі отамани дорослих структурних підрозділів паланки. Згодом Артур став першим помічником свого заставного і його кращим другом.
Учнівську козацьку заставу у складі заставного Марзпета Маргаряна та джур Артура Абрамітова, Бориса Березовчука, Дениса Ковальова, Павла Ситніка та Корнієнка Андрія ставили за приклад на багатьох Малих і Великих радах Сумської паланки МГО «Козацтво Запорозьке». Вони завжди були разом: і в козацьких подорожах, і під час виконання суспільно корисних завдань, і на радах, і на відпочинку.
Джура Артур був душею зразкової учнівської козацької застави. За своє недовге життя він встиг зробити багато добрих справ як для Української Православної Церкви, у якій хрестився, так і для свого козацького міста, в якому щасливо жив, мужнів і так стрімко й радісно зростав.
Звичайно ж, доглядаючи за міським козацьким сквером імені Петра Калнишевського, Артур мріяв у майбутньому посидіти зі своїми друзями чи родиною у затишному затінку крислатої крони кремезного дерева, яке посадив у свої незабутні юнацькі роки.
Любив Артур милуватися чарівною красою Слобожанського краю, відпочивати з друзями на березі Псла, знаходити найгарніші куточки природи, очищати, прикрашати, облаштовувати їх і прокладати повз них цікаві козацькі маршрути для молодших козачат, а ще грати з ними в футбол. Не випадково у 2009 році він вступив до навчально-наукового інституту фізичної культури Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка. Артур став членом студентського наукового товариства МГО «Козацтво Запорозьке».
Керівник студентського наукового товариства МГО «Козацтво Запорозьке» генерал-командор Віктор Лях розповів про те, як його вихованець Артур Абрамітов займався дослідженням й осучасненням бойової козацької спадщини, оволодівав навичками виконання складних козацьких вправ. Багато з таких вправ вимагали від виконавця вияву сміливості, рішучості, швидкості рухів, силової спритності, миттєвого розрахунку часу й неабиякої зібраності. Деякі із вправ для Артура були надважкими, але він все одно намагався їх виконувати. Так, наприклад, складність вправи «стрибунець» полягає у тому, що козак бере у праву руку ліву ногу, а на правій нозі постійно стрибає, поперемінно переносячи її над лівою ногою вперед і назад з кожним підстрибуванням. Для учнів загальноосвітнього закладу і навіть для студентів факультету фізичної культури така вправа є надскладною і дуже тяжкою для виконання. Тільки декотрим з них вона була під силу. Серед них був і Артур Абрамітов.
Порядок виконання козацької вправи «коник» наступний: козак з упору лежачи одночасно руками й ногами відштовхується від землі і, піднімаючись угору, в безопорному положенні швидко робить хлопок руками за спиною та приземлившись на напівзігнуті руки знову відштовхується…Повторює таку вправу до десяти й більше разів. Підготовчими вправами є одночасне відштовхування від опори руками й ногами та хлопання в долоні один раз, затим – два, або три рази. І цю вправу Артур робив з великим задоволення, хоча й вона коштувала йому досить тривалих і великих зусиль.
Є багато й інших захоплюючих, але вже менш складних козацьких вправ, які сприяють формуванню бійцівських якостей захисників України. Багато з таких вправ охоче виконував Артур Абрамітов і з насолодою відчував їх вплив на свій козацький гарт.
Не тільки про себе дбав Артур, будучи студентом Навчально-наукового інституту фізичної культури Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка. У його мріях визрівав проект докорінної перебудови, або ж вдосконалення фізичної підготовки учнівської молоді до служби у Збройних Силах України.
Саме з цією метою він добився, щоб члени студентського козацького наукового товариства МГО «Козацтво Запорозьке» СумДПУ імені А.С. Макаренка проходили педагогічну практику у його рідній школі. Наполегливо навчав учнів своєї школи виконувати козацькі вправи, якими оволодів, гартуючись у козацьких лавах. За сприяння генерал-командора Віктора Ляха, разом зі своїми однокурсниками Артур організував та провів чудові козацькі розваги – незабутнє й захоплююче свято фізичного гарту, на якому чи не вперше підлітки із задоволенням виконували складні козацькі вправи. Після проведення козацьких розваг, значковий Артур Абрамітов не приховував своєї радості, пишався здійсненим. Радів з того, що йому вдалося втілити свій задум у рідній школі, показати вчителям і учням приклад результативного козацького виховання.
Навчаючись у виші, Артур Юрійович брав активну участь у багатьох масових релігійних заходах, серед яких великі Хресні ходи та канонізація преподобних старців Серафіма, Андроніка, Серафіма у Різдва Пресвятої Богородиці Глинської Пустині.
Приймав участь у десятках козацьких заходів. Досить часто Артур діяв у повному складі своєї застави, яка на той час була кращою серед усіх студентських і учнівських козацьких громад. Із задоволенням відвідував краєзнавчі музеї обласного центру, м. Ромни та с. Пустовійтівки. Черпав у них багато нової інформації про діяльність Петра Калнишевського. Відвідував погранзаставу його імені. Напередодні державних, релігійних і козацьких урочистостей з охотою брав участь у належному облаштуванні пам’ятного знаку Петра Калнишевського та стояв на чатах у передчас проведення різних свят.
12 липня 2014 року Артур Абрамітов отримав чергове звання – чотар (старший прапорщик). Став ще більше часу віддавати козацтву.
Своїм незгасимим ентузіазмом Артур запалював інших. Був завжди цілеспрямованим, веселим і життєрадісним. Знав для чого жив і працював. Ніколи не залишався байдужим до порушення кордонівУкраїни (фото 1488399…).
Тож, 30 березня 2016 року він цілком осмислено підписав контракт на службу у Збройних Силах України і був зарахований бійцем 15-го окремого мотопіхотного батальйону «Суми». Служив гранатометником. Гарно володів своєю зброєю. Під час бойових дій виявляв хоробрість, рішучість, витримку, стійкість, мужність і відвагу.
Підполковник Олександр Мордванюк підтримав виступ генерал-командора Віктора Ляха. Відзначив його працю з підготовки до служби у Збройних Сил України. Виразив вдячність козакам Сумської паланки МГО «Козацтво Запорозьке», учителям школи № 18 та батькам за виховання мужнього воїна, який був повністю підготовленим до бойових дій. Тож першим записався до складу зведеної роти, яка відправлялася у промислову зону бойових дій м. Авдіївка. За досить короткий час Артур здобув повагу серед молодих і зрілих воїнів, став прикладом для наслідування. Був абсолютно позитивним воїном, відважним, вправним та відданим військовій справі, готовим до виконання будь-якого завдання, до останньої хвилини життя виявляв безстрашність, незламність козацького духу та віру у правильність своїх дій.
На завершення відкриття пам’ятної експозиції випускника школи, чотаря Сумської паланки МГО «Козацтво Запорозьке», бійця 15-го окремого мотопіхотного батальйону «Суми» Артура Абрамітова, генерал-командор Віктор Лях зазначив, що його вихованець подавав великі надії на майбутні звершення. Тож, козаки паланки сумують і водночас пишаються тим, що їхній побратим Артур Юрійович зробив значний внесок у відстоювання кордонів Вітчизни, відзначений великою державною нагородою і став першим Почесним громадянином міста Суми посмертно поміж усіх представників обласної козацької громади.
Друзі, батьки, учні, козацькі та військові побратими Артура сфотографувалися на пам’ять та обмінялися телефонними номерами.
Світла пам'ять про Героя назавжди залишиться в їхніх серцях.
Прес-цент Сумської паланки
МГО «Козацтво Запорозьке»
ЯК МАЛЕНЬКІ КОЗАЧАТА ВІДЗНАЧАЛИ МАМАНЕ СВЯТО
Ще задовго до 8-го березня козачата почали радитися, як найкраще відсвяткувати мамине свято. Врешті-решт вирішили виготовити для них гарні паперові скриньки та наповнити їх смакотою і маленькою, але потрібною для мами, дрібничкою. Бо ж недарма у народі кажуть, що подарунок зроблений для рідної матусі своїми руками – найцінніший (фото 9468, 9469, 9474, 9477).
А ще козачата вирішили зробити для кожної мами весняний букетик з вербових котиків, прикрасити його усміхненим Сонечком з яскравим віночком на маківці та веселими весняними синичками. Під час виготовлення букетиків з вербових котикових, до козацького класу зайшов генерал-командор Віктор Лях. Він приніс козачатам котики тополі тремтливої, яку також називають осикою. розповів маленьким дослідникам довкілля про те що корою осики козаки з давніх пір лікують різноманітні захворювання, у тому числі і простудні. Осика наділена гарними жарознижуючими властивостями. Звернув увагу на те, що з першого погляду котики верби і котики осики схожі. Однак, якщо придивитися уважніше, вони – різняться. На ці відмінності і звернув увагу отаман Сумської паланки МГО «Козацтво Запорозьке». Вказані відмінності помітила і берегиня Ліна Миколаївна – їхня вчителька. До неї підходили козачата і вона кожному з них вказувала на такі відмінності, навчала своїх вихованців козацькій спостережливості. (фото 9489, 9479).
Таким чином, навіть у передсвяткові дні козачата продовжували досліджувати природу: спостерігати за пробудженням рослин, роїнням рижих лісових мурах, помітними весняними змінами у поведінці самців і самок синиць, інтенсивною працею граків, пов’язаною з облаштуванням гнізд, тощо. Діти раділи отриманню нових знань і набуттю необхідних дослідницьких умінь, які знадобляться у похідній козацькій діяльності. Водночас готувалися до маминого свята.
Кожен учень козацького класу готував для своєї матусі листівку з нагоди весняного жіночого свята. Усі вони дуже старалися. Адже кожен з козача брав участь у козацькому конкурсі на кращу листівку для мами. Діти гарно справилися з такою нелегкою працею. Усі дитячі листівки були виставлені для материнського огляду.
8 березня 2019 року перший урок 2-В козацького класу був приурочений мамам. Хлопчики прийшли до класу у парадних козацьких одностроях, а дівчатка у вишуканих сукнях. За їхніми партами тепер сиділи мами.
Козачата стрімко зайшли до класу і з веселими щирими посмішками вишукувалися перед маминими очима так, немов би до цієї класної оселі завітала щебетлива казкова весна, чарівними променями торкнулася кожного материнського серця, зігріла кожну материнську душу.
Адже їхні діти не просто красиві, не просто стоять, – вони дзвінко й чітко вимовляють приємні, потрібні рідній матусі, слова… Не відривають свого сонцесяйного погляду від матусиних зволожених очей, пестячи її своєю чистою, ніжною дитячою любов’ю.
У своїх тремтливих руках діточки тримають перші весняні квіти. Вранішнє проміння наповнює класну кімнату, засліплює дитячі очі, але вони не опускають їх, не відводять від маминих очей. У глибині такого дитячого погляду вирізняється розум, що по-особливому радує й тішить матусину душу.
У виконанні дитячого козацького ансамблю звучить пісня «Лагідна». Діти зворушують і заводять мам. Вони плескають у долоні і не соромляться теплих і по-жіночому нестримних сліз.
І знову звучать дитячі слова адресовані мамам. У них йдеться про безмежну материнську щедрість і ласку, про мамину турботу і про мамину красу, про лагідне й ніжне материнське слово і її незрадливу й жертовну любов до своєї дитиноньки, своєї кровиночки.
На завершення короткої концертної програми лунає пісня «Зіронька». Пісня весела, грайлива. Під час її виконанні козачата багато рухаються, вихиляються, високо підстрибують, чим викликають захоплення та материнську радість (фото 9554, 9561).
Після цього козачата біжать до своїх матусь, дарують їм букетики та паперові скриньки з дитячими сюрпризами. Запрошують турботливих мамочок на танець, висловлюють любов і вдячність тими очікуваними словами, якими так наполегливо оволодівали, навчаючись у зразково-показовому козацькому класі. Фотографуються на добру пам’ять 9584, 9598, 9604, 9606).
А ще хлопчики підготували щедрі подарунки для своїх маленьких берегинь. Це був сюрприз, про який не здогадувалася жодна дівчинка козацького класу. Тож вони з неабияким здивуванням і радістю приймали дарунки, а ще з більшим задоволенням читали листівки, написані руками своїх однокласників. Це так приємно!!!
© 2022 МГО "Козацтво Запорозьке"
Пишіть нам: