gallery/n_head_smol
gallery/depositphotos_2
gallery/depositphotos_2

             ПРОЩАННЯ З КОЗАЦЬКИМ                                             ПОБРАТИМОМ

gallery/вп_суми
gallery/depositphotos_2
gallery/depositphotos_2
gallery/depositphotos_2

       04 лютого 2019 року раптово пішов із життя військовий старшина (підполковник) Анатолій Кулага – радник отамана Сумської паланки МГО «Козацтво Запорозьке». Це нестерпна біль і велика втрата для всіх представників обласної козацької громади, адже Анатолій Михайлович був душею паланки: веселим, життєрадісним, товариським і мудрим побратимом, гарним наставником для молодих козаків і берегинь.

gallery/img_8581

        Він завжди відгукувався на прохання брати участь у військово-патріотичних заходах чисельних навчальних закладів міст Ромни та Суми. Постійно співпрацював із загальноосвітніми школами № 1, № 10, № 11 міста Ромни, де охоче здійснював ритуали прийому та посвяти у козачата й берегині наймолодшої генерації України. Приймав активну участь у проведенні козацьких квестів і козацьких забав. Розповідав учням про уславлених отаманів і гетьманів України Доби Козацтва, ратну і трудову звитягу Петра Калнишевського – останнього кошового отамана Запорозької Січі і сам був взірцем для наслідування молоддю. З однаковою шаною відносився до старих і малих співвітчизників.

gallery/depositphotos_2
gallery/depositphotos_2

       Серед інших козаків Сумської паланки МГО «Козацтво Запорозьке» вирізнявся гарною стрункою поставою, веселою вдачею, дотепністю й винятковим почуттям тонкого й вишуканого козацького гумору поєднаного з проявами інтелігентного відношення до кожного із співрозмовників.

       Анатолій Михайлович по-батьківськи відносився до молодих козаків, джур і козачат. Гостинно зустрічав їх у м. Ромни і в с. Пустовійтівка, щедро накривав для них столи під час проведення козацьких урочистостей.
        Про таких, як Анатолій Кулага, люди кажуть: «Живчик» – дієздатний, працьовитий, привітний, радісно усміхнений і хвацький козак. Він жив і творив на повну силу. Долучався до громадського життя свого міста. Обирався депутатом Роменської міської ради. Ні хвилини не сидів без діла. Немов би квітнув у благодатній аурі, що невидимо оточувала його. Таким Анатолія Михайловича пам’ятають чи не всі мешканці козацького міста Ромни. Таким він і пішов у вічність, залишивши земне життя – бадьорим і життєрадісним. Пішов несподівано й негадано, – раптово, на своїх ногах, вирішуючи ще одну із життєво важливих родинних проблем…
         За видатні заслуги перед козацтвом, вагомий внесок у розвиток економічного та духовного статку Сумщини, сумлінне виконання службових обов’язків, активну участь у національному вихованні студентської та учнівської молоді Анатолій Михайлович був нагороджений «Хрестом Петра Калнишевського» – найвищою Почесною відзнакою Всеукраїнського благодійного фонду імені П.І. Калнишевського, Почесною відзнакою «350 років Сумському слобідському козацькому полку», пам’ятним орденом «25 років виводу військ із Афганістану», медалями «Лицар Козацтва», «Віра, честь, воля» та іншими.
        Відспівував Анатолія Кулагу протоієрей Іоан Букай – настоятель Троїцького храму Української Православної Церкви м. Ромни.

gallery/depositphotos_2
gallery/depositphotos_2
gallery/img_8596

      Поховання військового старшини Анатолія Кулаги було здійснено 5 лютого 2019 року за козацьким звичаєм при повному козацькому однострої, з козацькими нагородами. Козацьким прапором Роменського міського куреня МГО «Козацтво Запорозьке» було накрито кришку труни. Берегині несли вінок зі стрічкою: «Шановному Анатолію Михайловичу від козаків МГО «Козацтво Запорозьке». Похоронну процесію супроводжував духовий оркестр управління ДСНС України у Сумській області.

gallery/depositphotos_2
gallery/depositphotos_2

       На кладовищі серед інших виступив генерал-командор Віктор Лях – отаман Сумської паланки МГО «Козацтво Запорозьке» – з промовою про славні дії покійного козака, а також охарактеризував його, як гарного сім’янина, люблячого чоловіка для ніжної й лагідної Ганни, турботливого батька для доньки Тетяни й чуйного дідуся для онуків Руслана та Олександра.
          Салют покійному козакові Анатолію Кулаги було здійснено його побратимами з козацької шумової зброї.
      Анатолія Михайловича проводжали в останню дорогу службовці 14-ї державної пожежно-рятувальної частини Роменського міськрайонного відділу управління ДСНС України у Сумській області у якій покійний самовіддано служив до самої пенсії. Серед них: полковник Микола Луцюк – голова обласної ради ветеранів Всеукраїнської асоціації ветеранів війни та служби цивільного захисту; підполковник Анатолій Устименко – працівник виставки державної служби цивільного захисту України; підполковник Юрій Гавришенко – начальник МРВ управління ДСНС України у Сумській області, майор Сергій Рогіз – начальник ДПРЧ – 14 та інші.
           Козаки проводжали свого побратима в останній шлях – до Бога – квітами, сльозами, добрими словами, гарними спогадами.
Переконані, що пам'ять про славного козака Анатолія житиме у серцях побратимів і друзів доти, доки нагадуватимуть про нього справи, які він разом з ними вершив. Сьогодні ж ми поділяємо біль і висловлюємо щире співчуття Ганні – дружини покійного, дочці Тетяні та онукам Руслану і Олександру.

               Світла пам'ять про життя військового старшини Анатолія Кулаги назавжди залишиться в наших серцях.

Прес-центр Сумської паланки
МГО «Козацтво Запорозьке»

gallery/depositphotos_2
gallery/depositphotos_2
gallery/depositphotos_2
gallery/depositphotos_2

БЕРЕГИНЯ СТЕФАНІЯ ВОРОБЕЙ – В ПАМ’ЯТІ КОЗАКІВ

            14 лютого 2019 року після тривалої хвороби відійшла до Бога мама генерал-полковника Віталія Воробея. Це велика втрата для представників обласної громадської організації «Конотопська Козацька Січ» і козаків інших громад, адже Стефанія Йосипівна була для всіх справжньою козацькою берегинею: гостинною, привітною, турботливою, веселою, життєрадісною з мудрим поглядом у майбутнє процвітання козацької громади, якій так багато часу приділяють її любі сини – Віталій та Володимир.

gallery/02_27_2019_1

       Тож, Стефанія Йосипівна завжди привітно, зі щирою радістю зустрічала у своєму будинку численних козаків і берегинь, котрі заходили у козацьких справах до її синів – генерал-полковника Віталія Воробея та козацького полковника Володимира Воробея. Серед таких козацьких побратимів були: генерал армії В’ячеслав Падалко (заступник начальника Генерального штабу МГО «Об'єднана Рада Українського та зарубіжного козацтва»), генерал козацтва Олександр Кравченко (отаман обласної громадської організації «Конотопська Козацька Січ»), генерал-полковник Віктор Лях (отаман Сумської паланки МГО «Козацтво Запорозьке»), генерал-хорунжий Сергій Краснокутський (заступник командуючого Слобожанським козацьким округом), генерал-осавул Юрій Грабовський (заступник начальника внутрішньої безпеки обласної громадської організації «Конотопська Козацька Січ»), військовий старшина Володимир Кравчук (заступник начальника внутрішньої безпеки обласної громадської організації «Конотопська Козацька Січ»), осавул Володимир Ричкаль (відповідальний за інформаційно-пропагандистську роботу обласної громадської організації «Конотопська Козацька Січ»), берегині Валентина Кравченко, Катерина Денисенко, Ніна Осадча, Любов Ричкаль та інші представники козацьких громад України. Для них берегиня Стефанія Воробей завжди накривала скатертиною стіл, пригощала чим тільки могла, влаштовувала чаювання, по-материнські обережно й чуйно розпитувала про козацькі справи, інколи, немов би ненароком, привносила у них слушні мудрі материнські поради. Усі вони з’їхалися сюди, щоб тепер в останнє попрощатися з нею та провести покійну в останній шлях.
        Козацька матуся пропонувала кожному з гостей заночувати, відпочити, намагалася і словами, і діями підтримувати їх в усіх гарних вчинках, радувалася кожному доброму кроку будь-якого козака.
       У свої молоді та зрілі роки Стефанія Йосипівна самовіддано лікувала усіх нужденних людей, професійно турбувалася про відновлення та збереження втраченого здоров’я. Понад 40 років працювала на посаді маніпуляційної медичної сестри туберкульозного відділення Конотопської Залізничної лікарні. Працювала з повною віддачею всіх своїх сил. Намагалася кожного із своїх пацієнтів якомога більше підтримати, втішити, зробити йому укол чи поставити систему так професійно, щоб хворий радів таким медичним процедурам, приймав їх із задоволенням і надією на швидке одужання. До неї намагалися потрапити чи не всі пацієнти туберкульозного відділення, хворі складали про неї легенди, писали вірші, вітали її з визначними датами, а керівництво постійно відзначало її численними Почесними грамотами та знаками «Переможець соціалістичного змагання» кількох років поспіль як найкращу медичну сестру.
        З роками Стефанія Йосипівна стала легендою Залізничної лікарні та мікрорайону, в якому жила. Вона не залишила роботу з лікування людей і після виходу на пенсію, і після уходу з посади маніпуляційної медичної сестри туберкульозного відділення Залізничної лікарні. Відгукувалася на кожен виклик своїх численних знайомих. Допомагали їм як тільки могла до останніх років життя.
Стефанію Йосипівну пам’ятають чи не всі мешканці козацького міста Конотоп, як добру, чуйну, відзивчиву й безкорисливу жінку, сповнену надій на краще життя народу України. Такою вона і пішла у вічність, залишивши по собі гарні вдячні спогади мешканців міста і навколишніх сіл.
           Відспівував Стефанію Йосипівну отець Василь.

gallery/depositphotos_2
gallery/depositphotos_2
gallery/img_8899

          Її поховання було здійснено 16 лютого 2019 року за козацьким звичаєм, адже вона була не тільки матір’ю двох синів-козаків, а й правнучкою відомого козака Дмитра Стеця, похованого на кладовищі міста Турка, Львівської області.
       В останній земний шлях до Бога Стефанію Воробей проводжали козаки та берегині із Києва, Сум, Шостки, інших міст і сіл України. Салют покійній берегині Стефанії Йосипівні було здійснено з козацької зброї представниками козацьких громад.

gallery/depositphotos_2

      На поминальній трапезі виступили генерал-командор Віктор Лях – отаман Сумської паланки МГО «Козацтво Запорозьке», генерал армії В’ячеслав Падалко – заступник начальника Генерального штабу МГО «Об'єднана Рада Українського та зарубіжного козацтва», генерал козацтва Олександр Кравченко – отаман обласної громадської організації «Конотопська Козацька Січ», берегині Катерина Денисенко, Ніна Осадча та ті, хто зцілювався золотими руками покійної. Переконані, що пам'ять про славну козацьку берегиню Стефанію Воробей житиме у серцях козаків, друзів і їх дітей доти, доки житимуть вони. Сьогодні ж ми поділяємо біль і висловлюємо щире співчуття Віталію й Володимиру – синам покійної та Софії – рідній сестрі.

 

              Світла пам'ять про життя й діяльність берегині Стефанії Воробей назавжди залишиться в наших серцях.

Вгору