12 липня 2024 року представники козацьких організацій Сумщини поклали квіти до підніжжя пам’ятного знаку Петра Калнишевського, що встановлений у Сумському міському Козацькому сквері його імені.
Голова прес-центру МГО
«Козацтво Запорозьке»,
Віктор Лезо, член НСЖУ
Останній період життя Петра Івановича Калнишевського потребує ретельного дослідження та осмислення документальних і наративних джерел. Особливо важливими для істинних науковців є записи у щоденниках очевидців подій, у яких брав участь славетний кошовий отаман Січового товариства.
У змісті таких записів відчуваються мужність, порядність, незламність, непідкупність, чесність, відповідальність і незрадлива любов Петра Івановича Калнишевського до свого козацького Січового товариства.
Як, наприклад, уривок із щоденника начальника Січових церков Володимира Сокальського про ліквідацію Запорозької Січі: «… и когда мы з Калнышем, з Глобою и з прочими старшинами вид Коша в шатер пришли, то Потемка был еще у почивальне, и ждали мы немало голочис. А када вышел, звычайно здоровлючись, прохав сидаты и зачал глаголити тако: «З Ея Царской Пресвятой Милости усех я вас з прочем кошовым товариством завсегда в награждениях памятувал, мавше усяку заботу, де була потреба, а теперь слушу, панове, прохати вчепыты вельму службу. Загадав я соизволения Ея Царской Пресвятой Милости уже ваши краи оселити, городов настроити и в прекрас произвести до расейских мист подобу маючих, а усе низове козачество в ретарски и драгунски полки превзвысты задля ослону від Крыма и турка. Я маю вас прохаты прыхылыти до сеи воли запорозке товариство, инше низове козачество, безо всякого дебоширства и смуты, щоб царский указ зполняем бысть, а своевольничия, щоб за крипкой караул брати и указани … превоздати». Потим стал личити, хто яке награждение мае получити и мне сказал: «Ты, отче, на глави будешь маты з крестом митру». Уси мы як каменом были, молчали. Потом Петро Калныш каже: «А з якима ж вілностями вит сеи мылости вийскове товарыство буде козакуваты?» А Потемка відказуе: «Усеи степы идут пид оселы, а яки инши волности будуть не у потреби, як козачество у царске великоросийске вийско піде». Тоди Калныш стал видказувати тако: «Се діло, пресвятий княже, кошовои рады, я ж, атамануючи, маю шукаты казачих вольностей и з их хлопит чиныты, я сылы не маю на прыпон якой». О сых слов Потемка росердылся и, вызырячи мертве око, з серцем закрычал: «Се ваше діло: не хочите добром – буде и скрыблом, а все ж запорозькому війську не бувати, бо така царыцина воля». Мы уж у великои скорби зараз отъехали у Сечь на раду…» (Інститут Рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського. – Ф. ІІ: Історичні матеріали. – Спр. 6790. Арк. 1-1 зв. Стор. 457 – 458. Із книги Петро Калнишевський та його доба. Документи та матеріали. – К. 2009. –432 с.)
На раді кошовий отаман Петро Калнишевський домігся видимого примирення, запобігши кровопролиттю, призначив Андрія Ляха наказним кошовим отаманом Запорозької Січі, передав йому січову ікону Покрови та доручив вивести козаків за межі вольностей Запорозької Січі. Сам же, попрощавшись з козацькою старшиною, козаками та приклавшись до святих образів, разом з суддею Павлом Головатим і писарем Іваном Глобою попрямував до шатра Григорія Потьомкіна, щоб приспати його пильність.
Завдяки старань і військовому таланту кошового отамана Петра Калнишевського та Андрія Ляха – наказного кошового отамана Запорозької Січі – вдалося вивести з оточеної Січі та Дніпровських плавнів близько п‘яти тисяч козаків, котрі стали основою для заснування незалежних козацьких військ і козацьких поселень на лівобережній та правобережній частинах України.
Таким чином, Петро Калнишевський не став підтримувати Григорія Потьомкіна, не поступився перед ним своїми принципами і козацькими звичаями, виявив порядність, далекоглядну мудрість, жертовність і любов до свого козацького товариства.
Він цілий рік утримувався у приміщеннях військової колегії. Затим, за дослідженнями Д. Яворницького, указом імператриці Катерини ІІ, даним 10 червня 1776 року за № 1419, був спроваджений на заслання для постійного проживання в Соловецькому монастирі. Припровадили його секунд-майор першого московського піхотного полку Александр Пузиревський, унтер-офіцер і п'ять рядових солдат. Везли Петра Калнишевського через Москву інкоґніто, ніде не згадуючи вголос ні його імені, ні прізвища, ні посади. Везли кошового отамана без наручників з відповідною шаною до його дворянського титулу та посади. Їхав він у дорогому вбранні з великою сумою грошей.
Кортеж складався з 9 підвід, запряжених трьома кіньми. На трьох підводах розміщувався конвой з арештантом, на шести інших – майно Петра Івановича Калнишевського.
Тут доречно буде нагадати про секвестроване, у Петра Калнишевського, майно. Деяку частину із свого конфіскованого майна, Петро Іванович отримав, вирушаючи на заслання: «…золотий годинник, дві шаблі: одна зі срібною та золотою насічкою, друга –зі срібними кованими піхвами. Із посуду йому було видано: 3 срібних стакани, два срібних кубки, дві таці, одну мідяну, другу срібну, срібні чайник та цукерницю, шість срібних ложок маленьких та одну велику, одну срібну чарочку. Із одежі: кирейку червону, поношену, другу на кримських сирих смушках криту зеленим оксамітом та третю «вишневого сукна сь обьїкновенньїмь золотьімь приборомь»; кафтани: штофний жовтий, та штофний зелений, «двуличньїй гарнитуровьій», та два парчових, жовтий і малиновий, разом п’ять.
Можливо, що з одного кафтана було пошито ризу, що її довго зберігали в Соловецькому манастирі; вона була «парчевая затканная шелкомь цвітами в-ь турецкомь или персидском'ь вкус'ь», і про неї розказували відвідувачам, що її зроблено з «кунтуша» Калнишевського» (Г. Б. — Ко дню століугія кончиньї П. Кальньїшевского. Кіевск. Старина, 1903, X, 206 В. Бідновь. — Послідній кошевой Запорожья, Кальньїшевскій. Літоп. Екат. Уч. Арх. Ком. в. І, ст. ЗО.).
До кафтанів було п’ять черкесок: об’яринна зелена, гарнитуроза зелена, та оксамитних три: червона, зелена та блакитна. Два пояси, шовковий червоний, та перський із сріблом; штанів пара «матерчатих». Кучма «сь кришкою парчевою». Було в Петра Калнишевського й багато іншого не секвестрованого майна.
Для речей йому було надано скрині та підголовник.
Грошей він дістав 166 карб. 67 коп., імперіялами (російськими монетами із золота 916-ї проби) на I652 карб., голяндських червінців (найважливіших високопробних золотих монет світової торгівлі) на 793 карб. 90 коп., та інших голяндських — на 75 карб. 60 коп.
Тож, впродовж тривалої подорожі кошовий отаман бувшої грізної Січі Запорозької міг купувати для себе все, що тільки бажав.
Доставляли Петра Калнишевського до Архангельська досить швидко.
Згідно Подорожньої грамоти на перевезення під конвоєм з Москви до Архангельська колишнього кошового отамана Петра Калнишевського, приказано «господину секунд-майору Пузыревскому с будущими при нем, давать по тракту соцким выборным и крестьянам девять подвод с проводниками за указанные прогони без всякого задержания» (ДААО. – Оп. 1. Т. 6. – Спр. 12024. – Арк. 5-5 зв. Оригінал. Петро Калнишевський та його доба. Документи та матеріали К. 2009. – 432 с., С. 342).
В Архангельськ вони прибули 11 липня, де губернатор Головцин частково замінив конвой. За переказами, арештант був середнього зросту, гарно вдягнений, широкоплечий і здоровий.
У відомості 1780 року під № 14 записано, що в'язня слід “содержать безвыпускно из монастиря и удалять не только от переписок, но и от всякого с посторонними людьми обращения за неослабным караулом обретающихся в соловецком монастыре солдат” (Яворницький Д. І., с. 387).
Слід зосередити увагу на вище зазначеному: «утримувати без випуску із монастиря», а не із камери чи келії.
Впродовж 27-річного утримання у Соловецькому монастирі Петро Іванович не втрачав козацької гідності, молився, сповідувався, причащався і, як тільки міг, підтримував храми своєї останньої обителі. Був набожним і смиренним.
На сьогодні святий праведний Петро Калнишевський є одним із самих шанованих усіма віруючими і широкими прошарками сучасних козацьких товариств України. На його честь будують храми, висаджують сквери, встановлюють пам’ятники і пам’ятні знаки, до яких покладають живі квіти.