13 листопада 2024 року козаки та козацькі берегині Сумської паланки МГО «Козацтво Запорозьке» втретє вшанували пам’ять Петра Івановича Калнишевського покладанням квітів до пам’ятного знаку його імені у Сумському міському козацькому сквері.
Справжнє вшанування пам’яті видатного кошового отамана Запорозької Січі відбулося у захисному укритті. Козаки у цей час обговорювали істинну історію маловідомого періоду козакування та утримування Петра Калнишевського у Соловецькому монастирі на основі досліджень архівних матеріалів.
Дослуховуючись до попередження Владислава Грибовського, щодо необхідності дотримання особливо обережного підходу при дослідженні його останнього періоду життя, козаки вдумливо й мотивовано працювали з документами та матеріалами, що відображають його монастирське утримання. Адже деякі стійкі й жахливі історіографічні міфи про умови утримання Петра Калнишевського в Соловецькому монастирі досить сильно й невиправно негативно впливають на формування у студентської та учнівської молоді історичних уявлень.
Козаки Сумської паланки МГО «Козацтво Запорозьке» вважають, що проблеми неоднозначного й суперечливого висвітлення останніх років життя Петра Калнишевського криються в лінощах численних науковців при дослідженні істинних історичних матеріалів, а отже й забруднення ними інтернет-видань і наукових часописів своїми псевдонауковими працями з посиланнями на надумані, переписані легенди, міфи, недостовірні чи навмисно змінені факти. Вважають, що цю проблему можна вирішити тільки шляхом посилань науковців на архівні матеріали.
Так, наприклад, деякі з дослідників заперечують перевезення майна Петра Калнишевського до Соловецького монастиря. З приводу цього нам цікаво б було знати, як вони можуть пояснити той незаперечний факт, що на заслання Петра Івановича супроводжував з Москви до Архангельська ескорт з дев’яти трійок поштових коней, впряжених у дев’ять підвід: на трьох розміщався конвой із в’язнем, а ще шість перевозили його майно [Яворницький Д.І. Запорожжя в залишках старовини і переказах народу./ Д.І. Яворницький – Ч. ІІ. Дніпропетровськ : Арт-Прес, 2005 С. 163]. Підтвердження цьому ми можемо знайти у багатьох документах державного архіву Архангельської області [Петро Калнишевський та його доба. Документи та матеріали. – К.: 2009. С. 341 – 342].
Наш славний земляк впродовж 25-річного ув’язнення завжди вдягався у вишукане й добротне вбрання. Так, наприклад, під час виходу до трапезної палати “Петро Калнишевський був одягнений у китайчаний синій “сюртук” з олов'яними гудзиками у два ряди або в червоний кармазин” [Грибовський Владислав. Петро Калнишевський / Владислав Грабовський – Київ : 2007. – С. 61]. Зазначимо, що сюртук – це чоловічий верхній двобортний одяг з довгими полами, відкладним коміром і широкими лацканами. Кармазин – одяг з дорогого темно-червоного сукна.
Слід сказати, що найбільш вдалою реконструкцією образу Петра Калнишевського є його портрет, написаний Наталією Павлусенко у 2011 році.
КОЗАКИ ТА КОЗАЦЬКІ БЕРЕГИНІ
СУМСЬКОЇ ПАЛАНКИ МГО «КОЗАЦТВО ЗАПОРОЗЬКЕ» ВТРЕТЄ ВІДЗНАЧИЛИ ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ПЕТРА КАЛНИША
ВТРЕТЄ
Петро Іванович мав при собі велику суму імперіалів (російських монет із золота 916 проби) і голландських червінців (найважливіших золотих монет світової торгівлі).
До того ж йому виділялося по одному рублю на добу “дабы оной кошевой… не мог претерпеть глада, и в протчих нуждах недостатка” [Петро Калнишевський та його доба. Документи та матеріали. – К.: 2009. С. 365]. Тобто кошового отамана утримували так, щоб він ні в якому разі не відчував ні матеріальних, ні духовних нестатків. Петро Іванович харчувався тими стравами, які подавали вищому духовенству монастиря з верхньої трапези [Грибовський Владислав. Петро Калнишевський / Владислав Грабовський – Київ : 2007. С. 60]. Також він мав можливість замовляти ту їжу, яка була до вподоби лише йому.
До сьогодні жоден з дослідників не може достеменно вказати на конкретні келії його утримання. Однак достоменно відомо, що “кошового утримували як знатного в’язня…” [Грибовський Владислав. Петро Калнишевський / Владислав Грабовський – Київ : 2007. С. 60].
Калнишевського тричі переводили до різних келій. “В усіх трьох випадках умови перебування в’язня значно покращувалися: він мав сухе, тепле й просторе приміщення (більше за чернецьку келію)” [Петро Калнишевський та його доба. Документи та матеріали. – К.: 2009. С. 34].
Так, у відомості про зимівлю людей, які залишалися в монастирі 1790 року зазначено, що у 15-й келії: «засланець арештант Петро Колнишевський. Там же вартові солдати: Матвій Васильєв син Соханов, Антон Михайлов син Ковпаков, Іван Михайлов син Щанінів». Тобто ця келія була настільки простора, що в ній могли жити четверо людей. Ми не виключаємо й того, що ці вартові солдати були завжди при ньому, щоб у будь-яку мить надати кошовому отаману необхідну допомогу – прислужити йому; натопити та прибрати келію, перевдягнути, супроводити до трапезної палати, а ще доглянути за його коштовним вбранням, дорогоцінними речами тощо. Потрібно пам’ятати й про те, що користувався кошовий отаман бувшої грізної Січі Запорозької срібним посудом, що також потребував особливого догляду.
Ретельні дослідження вказують на те, що кошовий отаман ніколи не позбавлявся права на прогулянки. Однак, завжди утримувався на території монастиря, без права виходу за його межі. Територія ж Соловецького монастиря досить велика й нагадує духовне містечко, де можна вволю находитися. Передбачуємо й те, що Петро Іванович сам обирав такі оздоровчі маршрути і слідував ними за неослабною вартою монастирських солдат.
Великої шани серед духовенства він зажив щедрими подарунками монастирю. У 1794 році кошовий отаман Петро Калнишевський пожертвував Спасо-Преображенському собору запрестольного срібного хреста вагою понад 30-ть фунтів.
У Петра Івановича з першого й до останнього дня ув’язнення була печатка як “особливое к сведению изъяснение” [Петро Калнишевський та його доба. Документи та матеріали. – К.: 2009. С. 363], тобто така печатка, яка не втрачала чинності з часу його арешту, заслання й до останнього дня утримання у Соловецькому монастирі. Доказом цього є клопотання Петра Івановича Калнишевського до архангельського цивільного губернатора І.Ф. Мєзєнцова про дозвіл залишитися в Соловецькому монастирі послушником датоване 7 червня 1801 року. “У подленного прошения вместо подписания его Кольнишевскаго печать приложена” [Петро Калнишевський та його доба. Документи та матеріали. – К.: 2009. с. 371 – 372]
Своє звільнення він відзначив подарунком Євангелія, оздобленого сріблом з позолотою вагою понад два пуди.
Дотримуючись давнього козацького звичаю, кошовий отаман бувшої грізної Січі Запорозької, залишився доживати свій вік у монастирі. На прохання Петра Калнишевського з кращого його кунтуша було пошито ризу, яку від вдягав на церковну службу. Ризу кошового отамана довго зберігали в Соловецькому манастирі. Вона була «парчевая затканная шелкомь цвітами в-ь турецкомь или персидском'ь вкус'ь», і про неї розказували відвідувачам, що її зроблено з «кунтуша» Калнишевського» (Г. Б. — Ко дню століугія кончиньї П. Кальньїшевского. Кіевск. Старина, 1903, X, 206 В. Бідновь. — Послідній кошевой Запорожья, Кальньїшевскій. Літоп. Екат. Уч. Арх. Ком. в. І, ст. ЗО.).
Через два роки життя на волі, Петро Калнишевський спочив у мирі з людьми і Богом смертю благочестивою і доброю 13 листопада (31 жовтня за ст. ст.) 1803 року. Чернеча братія поховала його на самому почесному місці – біля головного входу до Спасо-Преображенського собору поміж могилами видного державного і церковного діяча початку XVII століття Авраамія Паліцина і соловецького архімандрита Феодорита.
Сподіваємося, що Петро Калнишевський впродовж всього заслання радів з того, що завдяки своєї добровільної жертовності, він приспав пильність Григорія Потьомкіна і врятував життя близько п’яти тисяч нескорених козаків, яких вивів з оточеної Запорозької Січі та Дніпровських плавнів (призначений ним) наказний отаман Андрій Лях. Саме ці козаки стали основою для заснування незалежних козацьких військ і козацьких поселень на лівобережній та правобережній частинах України.
Варто сказати, що ми навмисно не зосереджували своєї уваги на тих багатьох документах, що на сьогодні викликають сумніви у відповідальних дослідників життєдіяльності останнього кошового отамана.
У той же час ми не хочемо сказати, що останньому виборному кошовому отаману бувшої Січі Запорозької солодко жилося у Соловецькому монастирі. Ні! Не солодко йому тут було. Адже утримувався він безвихідно із монастиря. До того ж йому категорично заборонялося будь-яке спілкування з людьми.
Українська Православна Церква зазначає, що «Соловецький хрест Петра Калнишевського – це моральні страждання людини, яка на волі була наділена величезною владою і багатством, і раптом була невинно обвинуваченою і позбавленою і свободи, і багатства, і влади. Християнський подвиг віри Петра Калнишевського можна порівняти з подвигом віри старозавітного Іова Багатостраждального. Останній кошовий отаман місце своєї скорботи сприйняв як місце духовного подвигу. Як було в традиції у запорожців, якщо вони не гинули на війні, то часто йшли закінчувати дні свого земного життя, борючись в подвигах духовних, в монастир. Мабуть, свого часу таку кончину готував собі і Петро Калнишевський, бувши ще кошовим отаманом. Тому зі спокійним духом Петро Іванович прийняв волю Божу, коли царським указом був заточений в монастир, куди можливо і так прагнула його душа».
Вважаємо, що про такий новий виклад історичного матеріали, щодо утримання в Соловецькому монастирі останнього виборного кошового отамана Запорозької Січі, а нині – святого праведного Петра Калнишевського, мають знати: усі православні архієреї України; настоятелі монастирів і православних храмів; віруючі; гетьмани та отамани Міжнародних і Всеукраїнських козацьких організацій та їхніх структурних підрозділів; рядові козаки й козацькі берегині; викладачі вишів; педагоги загальноосвітніх навчальних і позашкільних закладів; усі причетні до навчання й виховання зростаючого покоління України.
У 2008 р. Помісний Собор УПЦ КП вирішив приєднати Петра Калнишевського, як праведного, до лику святих для загального церковного шанування і занести його ім’я у православний церковний календар. Останки його визначено вважати святими мощами та віддати їх на волю Божу. День пам’яті визначено святкувати 13 листопада в день його смерті. Собор також благословив писати новопрославленому праведнику ікону для поклоніння та будувати на його честь храми. За визначенням Собору, праведний Петро Калнишевський своїм життям показав приклад смирення і терпіння, великої любові до Бога і свого народу та краю.
Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 23 грудня 2014 р., (Журнал №88) Петро Іванович Калнишевський був причисленний до лику святих. Фактична канонізація відбулася 13 листопада 2015 року за урочистим богослужінням у Свято-Покровському соборі м. Запоріжжя.
26 вересня 1915 року могилу Петра Калнишевського розкопали за участю археолога Володимира Бурова. Одразу під дерном виявили фундамент із двох рядів цегляної кладки на вапні, призначений для надійного утримання плити з епітафією. З’ясували вигляд могили до 1856 року, коли з наказу соловецького архімандрита Олександра на неї встановили ту плиту.
За висновком археолога, насип над могилою початково обклали невеликим камінням, що робило її «досить примітною» серед решти поховань. Дощата домовина розміром 0,6 на 1,75 м зотліла до вигляду торфоподібної маси. Кістяк лежав у ній витягнуто на спині, головою на захід, ліва рука на животі, права – під кутом на грудях.
Марія Добровольска провела попередню антропологічну експертизу. Всі елементи кістяка лишалися в анатомічному порядку, без пошкоджень. З’ясовано: небіжчик був чоловіком середнього зросту й міцної статури, віком більш ніж 70 років (лабораторне вивчення має деталізувати це). Кістки не містять ознак дистрофічних змін від неякісного харчування, обмеження руху, фізичного перевантаження тощо. Проте їхні особливості вказують на те, що значну частину життя він активно їздив на коні. Будова черепа, за висновком антрополога, виявляє риси схожості з прижиттєвими зображеннями Калнишевського.
Нині ікони святого праведного Петра Калнишевського з частинками його святих мощів передають у дар Православним храмам і військовим частинам для молитовного поклоніння захисників України.
Щоб святий праведний Петро Калнишевський став для командирів військових частин і всіх військових надихаючим прикладом жертовності та успішних ратних звитяг. Щоб на прикладах невмирущої козацької слави (що гартувалася в січових і стрілецьких, кошах, куренях, сотнях, чатах, заставах) військові здобували перемоги над російськими агресивними військами під Покровом Пречистої Богородиці.
На підніжжі пам’ятного знаку Петру Калнишевському – живі квіти.
Їх покладають козаки та козацькі берегині Сумської паланки Міжнародної громадської організації «Козацтво Запорозьке» у час відзначень багатьох державних свят і численних знаменних дат під незмінним козацьким гаслом «Ідеї Калниша – в життя!».
Прес-центр Сумської паланки
МГО «Козацтво Запорозьке»